субота, 2 березня 2019 р.

"Страна-95"

"Страна-95" географічно розташована там же, де Україна, тільки от це не Україна. Це не країна, це саме страна. Страна малоросів та хохлів, доброзичливих, жлобкуватих та недалеких.

Щаслива страна, яка не має ні самоусвідомлення, ні ідентичності, ні амбіцій. В цій страні не розуміють, кому і для чого потрібна наша мова – вєдь і так всє понімають. Не розуміють, за що і проти кого ми воюємо – вєдь раньше було ж всьо мирно. Не розуміють, чому красти погано – адже "живеш сам, дай жити іншим", а "у держави скільки не кради, свого не вернеш". В цій страні найкращим та єдиним дійсно народним президентом був і досі лишається Леонід Кучма. Там спокійно, мирно, всі тихо животіють – без історії, без майбутнього, лише сьогоднішнім днем. Животіють на мінімальні, натомість гарантовані зп, до яких ще можна потроху красти в межах дозволеного кожному: начальству побільше, гаїшникам поменше, простим людям по чуть-чуть… І ще там звісно ж люблять розважатись в міру свого рівня розвитку – бухати біленьку, гоцати під Сердючку та щасливо реготати з пласких скетчів улюбленого "Квартала".


Пасивно-агресивна біомаса Росії пішла у штопор ностальгії за золотим віком імперії – і намріяла собі фюрера. Зліпила його "із того шо било", і так перед світом вигулькнуло Пуйло – як абсолютно закономірне породження колективного підсвідомого російської бидломаси. Породження примітивної злоби та ненависті алкашів та невдах, готових заздрити успішному світові, від заздрості ненавидіти цей світ, та намагатись опустити його під свій рівень, або ж перетворити на "радіоактівний пєпєл" (с).

Пасивно-миролюбна та працелюбна білоруська біомаса намріяла Ідеального Голову Колгоспу, і от Бацька вже третє десятиліття поспіль намагається утримати свій тихий колгосп на узбіччі цивілізації, зробити його заповідником тої самої здохлої радянської імперії, але не її агресивної столиці, а навпаки – її затишної сонної провінції. Це йому навіть поки що вдається – ціною повної залежності від сусідньої Імперії Зла та її фюрера, відсутності майбутнього, відсутності свободи, втечі з країни еліти та молоді, але ж більш-менш відповідно до прагнень усередненої біомаси. Білоруська бидломаса на відміну від російської не зла, не агресивна, натомість любить порядок та дисципліну. "Щасливі хами, ситі в них хлєбала" (с).

Ми, українці, "дістали" нашу пасивну хохляцьку біомасу так сильно, як не снилось поодиноким вільнодумним росіянам та маргіналізованому білоруському національному рухові. Ми спромоглися за роки незалежності щонайменше двічі переламати колгоспно-совкову парадигму і зробити потужний прорив від успадкованої нами Малоросії до омріяної нами України. Спершу помаранчевий карнавал свободи, потім барикадна республіка Майдану вирвали країну з відведеної нам колоніальної колії. Вирвали настільки далеко, що імперії довелось відвойовувати в нас території невеликими шматками, тимчасово змирившись з тим що на решті країни таки потроху, дуже непросто, але невідворотно народжується Україна. Вже 5 років ми ведемо війну проти сусідньої недонаддержави, війну за право бути собою та просто за право бути, і поки в цій війні перемагаємо. Але все це ми, українці. А тим часом поруч з нами весь цей час живуть та не можуть примиритись із створеною нами реальністю вони – малоросійська колоніальна біомаса.

Те, що ми любимо, і за що ми готові вмирати, для цієї маси не становить жодної цінності. Наша війна для них – якесь дивне чуже непорозуміння, на яке ні в чому не винному малоросу раптом може прийти повістка. Коли повістка прийде, від неї треба ховатись, "нехай син Порошенка воює" - адже у світі малороса воюють за "пана", а не за Батьківщину. А щоб повістка не приходила, треба "миритись", за будь-яку ціну – встати на коліна у будь-якому сенсі, зробити агресорові все що він захоче, віддати землю, свободу, мову та культуру, аби тільки "нє било вайни". Якщо буде треба віддати ворогові до Лабутнагу нас, патріотів – малороси зроблять це з легким серцем, адже від нас та наших мови-культури-історії-гідності малоросові ні жарко, ні холодно, а від нас, "бунтівників", йому самі лише прикрості та незручності.


Страна-95 не потребує громадян, активістів, патріотів – там зручно та комфортно лише тим, межею чиїх амбіцій є поріг власної хатинки край села. Яка в біса Європа, який глобальний світ? ЄС – це територія, звідки малоросові можна привезти "євробляху" і куди малоросові зручно мотатись на заробітки збирати ягоду. Росія – не страшна імперія, де у ГУЛАГу сидять наші бранці, а так само місце, куди їздять на заробітки ті малороси, які на ринку праці ЄС не дотягують навіть на збирачів ягід. А ще у Росії зручно гастролювати із пласкими хохляцькими хохмами, москалики дуже люблять з цього поржать і за це наливають шкалика. А до ЄС можна виправляти на Євробачення те, що перед тим гастролювало по Росії і там "городські пани нашенького зацінили". От і весь світ, нащо більше?


Страна-95 довго терпіла історичні пертурбації, викликані тим, що поруч живемо ми, українці. Її мешканці не спроможні на активний опір чи тим більше на наступ – адже це передбачає ризики, а сутність малороса саме у уникненні ризиків за будь-яку ціну. Але от наблизились вибори. Вибори, які відбудуться тому і лише тому, що тисячі нас, українців, загинули за ці роки за право народу самим обирати собі шлях та владу. На вибори можна сходити, нічим не ризикуючи – і Страна-95 готується нанести нам удар у відповідь. Малоросійська біомаса нарешті спромоглася породити із колективного підсвідомого свою креатуру, подібно до того як біомаси Росії та Білорусі породили Пуйла та Бацьку.

Що ж, принаймні у нашої бидломаси трохи краще з гумором – її креатурою став не стукач з претензією на імператора, і не "правильний колгоспний голова". Страна-95 висунула блазня - КВНщика, примітивного як у своєму гуморі, так само і у світобаченні. Породження малоросійської біомаси з виду не страшне, лиш огидне та жалюгідне. Якщо ми, українці, вчасно мобілізуємось, про нього можна буде забути як про історичний курйоз вже за пару місяців.

Але якщо Страна-95 таки зуміє поставити в Україні свого президента – тоді стане зовсім не смішно. Бо Страна-95 – це не Україна, ніколи нею не була та не буде. І за нашу омріяну Україну знову доведеться воювати. І це буде зовсім не КВН.



четвер, 1 лютого 2018 р.

Як будувати армію, щоб перемогти Путіна

Путін мусить знищити таку Україну, яка існує зараз. Залишити її недоторканою означає знищення його і його амбіцій. Він мусить вигравати війну також через свої військові злочини: масові могили, тортури на Донбасі та в Криму та збиття літака рейсу МН-17. Все це є для нього вірним шляхом до Гааги як військового злочинця. Він мусить виграти, тому що Україна розквітає як нація, і це показує його як невдаху. Він мусить здобути перемогу, тому що правда знищить його і Росію.

Путін мусить вторгнутися в Україну. Він ще не готовий. Але ознаки його підготовки є чіткими. Він продовжує воювати і вбивати на Донбасі. Він продовжує війну і випробовування нової зброї, людей і методів в Сирії. Він посилює військову міць в Криму. Він посилює Калінінград для блокування західного підкріплення. Він залишає військове обладнання в Білорусі. Він продовжує переобладнувати армію, особливо танками та сучасними технологічними системами. Все це виходить далеко за межі будь-яких потреб мирного часу. Він витрачає обмежені національні ресурси на військових, замість задоволення потреб в інших місцях. Він продовжує готуватися у передбаченні стратегічної війни на заході, а це означає, що Україна не зможе уникнути нападу і стане головною метою. Російське Міністерство оборони відкрито каже в засобах масової інформації, що вони потребують ще три роки для переозброєння армії на заході танками та завершення навчання. Цей час не повинен гаятись Україною.

неділя, 29 січня 2017 р.

"Дволикоязичність" (частина 2)

Навіщо і чому нам потрібна одна державна мова, державна не на папері, а в дійсності?
Перш за все, це питання затвердження нас як країни, що дійсно відбулася, країни зі своєю окремою ідентифікацією, відмінною від інших країн. Сучасний світ європейської цивілізації (у африканських колоній інша історія, але ми ж ніби не на них рівняємося? ..) Складається переважно з держав, що склалися на територіях певного етносу, що маркується насамперед за мовою. Саме за цією ознакою, що ввійшов в історію як "принцип Вільсона", визначалися кордони нових держав після Першої Світової, і навіть радянська імперія свої територіальні захоплення камуфлювала під нібито виконання цього ж принципу, тільки "з поправкою на соціалізм", і приблизно дотримувалася цього принципу при визначенні адміністративних кордонів всередині Союзу.
Це не скасовує ні різноманітного етнічного складу кожної з цих країн, ні того що сучасні нації є утвореннями політичними, а не етнічними - але в основі формування цих політичних націй завжди був один, історично найбільш численний на певній території, етнос, "котрий диктував правила" в момент проголошення країни незалежною державою, і брав до загального національного політичного проекту усіх, що проживали на його історичній території громадян незалежно від походження. Інструментом же створення нової політичної нації завжди ставала мову цього етносу.

субота, 28 січня 2017 р.

"Дволикоязичність"


Законопроект про державну мову цілком очікувано підняв бурхливі хвилі і сколихнув цілі пласти культурних стереотипів, упереджень, легенд і міфів, пласти, які нікуди від нас не поділися і висіли "прихованою загрозою" всі роки незалежності, але на тлі бурхливих подій тимчасово відійшли на другий план ,
До кінця не впевнений, чи варто було вносити законопроект саме зараз, або ж розумніше було почекати до трохи кращих часів (хоча з іншого боку - так можна завжди вважати мовне питання "несвоєчасним", і в результаті "кращих часів" так і не дочекатися ...) , але він вже внесений, і тепер навіть якщо в Раді його провалять і "відкатають взад", публічну дискусію "про мову і мову" вже не зупинити. Так що давайте спробуємо розставити деякі крапки над "і" (до речі, забавно - "і" з крапкою давно вже "живе" тільки в українському алфавіті, а ось приказка у росіян залишилася, як би зайвий раз нагадуючи, хто тут історично "старший брат "і" звідки пішла єсть ... "?).

середа, 11 січня 2017 р.

Передчуття Великої Війни


Під час Різдва та Нового року дуже хочеться вірити казкам. Також в цей час безліч дорослих ніби впадають в дитинство, бо свідомість стає особливо чутливою до всіляких див. Тобто Різдво та Новий рік це свого роду актуалізація сакрального і трансцендентного в масовій свідомості, коли профанне та утилітарне відходить на другий план.

Але от цього року новорічні та різдвяні казки Західного Світу виявилися не настільки багатими на дива, як це буває зазвичай.


Передчуття Великої Війни


На Заході тривають дискусії про Велику Війну.


Якраз на Різдво в Росії вийшла маніпулятивна, але доволі інформативна, стаття Сергія Карелова "Большой войны не миновать". В ній дається уявлення про дискусію на Заході між прихильниками концепції "Довгого Миру", що уособлюється Стівеном Пінкером, та прихильниками концепції "Великої Війни", що уособлюється Нассімом Талебом (та Вернором Вінджем як творцем уявлення про "технологічну сингулярність").

неділя, 25 грудня 2016 р.

Зондаж від агресора


От ми й дочекались, як зараз модно казати, «сигналу». Причому вельми серйозного й гучного. Це не якісь хамські словеса з вуст Жириновського чи Лимонова. Це — розважливий виступ солідного науковця, який змальовує оптимальний план дій Кремля на українському фронті. На його думку, Росії найближчим часом варто вдатися до «сирійського сценарію» на Донбасі, застосувавши авіацію, крилаті ракети і далекобійні системи, а почавши з Донбасу, поширити це на всю Україну...
Ідеться про публічний виступ доктора філософії Михайла Александрова, провідного експерта Центру військово-політичних досліджень добре знаного у світі Московського державного інституту міжнародних відносин, що традиційно «кує кадри» для зовнішньополітичних структур Росії. Ось що сказав російський науковець (його виступ почищений тут від повторів і суто розмовних зворотів): «Нам треба використати момент, коли перемир’я повномасштабно буде порушено українською стороною. Як тільки вони порушать це перемир’я, повинен початися повномасштабний наступ військ Донбасу, підтриманий нашою авіацією і далекобійними системами, тобто ракетними системами, крилатими ракетами, ракетами «Іскандер» і авіацією. Ну, фактично, сирійський варіант, коли буде знищена основна військова інфраструктура України: центр зв’язку, управління, система ППО, важке озброєння».

неділя, 30 жовтня 2016 р.

Радіоквоти на українську музику: станції і Нацрада змовилися, щоб саботувати квотний закон


В присутності членів Ради директори чотирьох медіагруп і Незалежної Асоціації телерадіомовників підписали Меморандум «про застосування вимог законодавства щодо обсягу пісень державною мовою та обсягу ведення передач державною мовою». Формально метою документу є «встановлення єдиних підходів до застосування законодавства щодо обсягу пісень державною мовою і обсягу ведення передач державною мовою».
Йдеться про знаменитий квотний закон, який українська громадськість та музиканти з боями пробили в парламенті влітку, долаючи опір медіавласників. Закон набуває чинності вже 8 листопада і передбачає в перший рік не менше 25% українських пісень в ефірі і не менше 50% української мови радіоведучих. За два роки ці квоти мають зрости до не менш ніж 35% і 60% відповідно.
Вітчизняні медіа вже встигли порадіти ініціативності й законослухняності радійників. Проте при уважному розгляді ситуація більш ніж дивна.

неділя, 23 жовтня 2016 р.

Неминуча реальність

Зараз ми зайняті тим, що зосередилися на відбитті агресії Росії, а також на ідентифікації тих осіб і політичних сил, які давно підгодовані Кремлем і мобілізуються ним все виразніше, на тлі явно чим далі більш здутої військової та економічної потужності. Зараз ці загрози стали рівно великими і вся політична ситуація обертається навколо цих проблем.

Це зрозуміло, бо прямо зачіпає найважливіші, для життя країни, питання. Зараз вони стосуються кожного громадянина України і тут все зрозуміло. Проте, варто звернути увагу на те, що вся система координат, в якій існують ці дві ключові проблеми - не статична і рухається зі все більшим прискоренням. Ми просто зосередилися на злободенному і не помічаємо того, що наші проблеми - частина загальної системи, яка має свій напрямок і швидкість.

Здатність піднятися над ситуацією і побачити більше звичайного - мало кого цікавить, і тим не менш, такі спроби присутні. Ми часто звертаємося до оцінки загальних тенденцій, у виконанні Збігнєва Бжезинського і деяких інших людей, що володіють здатністю бачити ситуацію в цілому, а не фрагментами.

середа, 12 жовтня 2016 р.

Аналітика ефективності дій

Останнім часом багато статей аналітиків присвячені аналітиці ефективності – ефективності війни та миру у російсько-українські війні, ефективності реформ, ефективності люстрації, зокрема в правовій системі, ефективності української економіки, ефективності політиків, ефективності інтелектуалів і т.д.

Головна вада таких аналізів – нерозуміння самої суті ефективності.

Уявлення про ефективність базується на продуктивному використанні ресурсів для досягнення якої-небудь цілі.

В самому такому розумінні криється декілька проблем: 1) наскільки нам відома поставлена мета, щоб говорити про ефективність її досягнення (політики здебільшого дуже рідко ставлять публічні та благородні цілі, відтак вони можуть ефективно досягати своїх прихованих приватних цілей); 2) наскільки сама мета є ефективною щодо граничних умов існування країни-держави (коли у вас відібрали територію, а ви не хочете воювати і хочете миру, то з часом ви звикаєте до такої ситуації і починаєте міряти ефективність дій щодо миру, а не щодо повернення території, ви придумуєте лукаве – повернемо територію в майбутньому); 3) ефективність досягнення мети нічого не говорить про те, звідки взялася сама мета – вона ваша чи вам її нав'язали; 4) використання наявних ресурсів нічого не дозволяє сказати про можливі нові ресурси, які з'являються лише в результаті інновацій.

понеділок, 10 жовтня 2016 р.

Міністра освіти закликають скасувати мовні гетто в Україні

В Україні в тисячах шкіл для національних меншин порушуються європейські норми та право дітей національних меншин у повноцінному отриманні освіти мовою нашої держави

Письменниця Лариса Ніцой звернулася до міністра освіти та науки Лілії Гриневич з відкритим листом, в якому закликає переглянути навчальні плани та привести ситуацію з викладанням предметів у школах національних меншин державною мовою України у відповідність до норм та європейських стандартів.

Листа підписали громадські діячі та активісти Володимир Наконечний, співзасновник спільноти «Україномовний Київ»; Дмитро Понамарчук, президент Фонду вільних журналістів імені Вячеслава Чорновола; Ірина Григораш, лікар; Любов Голота, головний редактор газети «Слово Просвіти», письменниця, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.