вівторок, 2 грудня 2014 р.

National Geographic йде з України…

В квітні 2013 року в Україні було випущено перший номер журналу зі всесвітньою популярністю “National Geographic Україна”. Завдяки наполегливості головної редакторки Ольги Вальчишен, котра змогла переконати фінських видавців, цей журнал вийшов українською мовою і став, таким чином, першим україномовним регіональним виданням подібного рівня. Більше того – досить швидко він став першим україномовним періодичним виданням, яке вийшло у вигляді мультимедійного додатку для платформ Android та Apple, а сторінки видання почали все більше заповнюватися матеріалами про Україну. Проте не протримавшись на ринку навіть двох років видання, на жаль, закривається. На своїй офіційній сторінці в соцмережі Facebook редакція повідомила, що грудневий номер буде останнім для мультимедійних версій, а січневий, який вийде в переддень Нового року, стане останнім для паперової версії. Обгрунтування одне – економічні проблеми видавця. 
На жаль, як на мене, це не основна причина. Навіть світова криза друкованої преси тут навряд чи може бути прямо причетна, бо НатГеоУкраїна мав надзвичайно якісні мультимедійні варіанти для смартфонів та планшетів. Фактично головною причиною стало те, що самі українці, багато з яких на позір гучно вимагали якісної україномовної преси, виявилися, будемо відвертими, просто байдужими до цієї першої, і тепер, можливо на довгі роки, останньої спроби вивести на ринок України світове видання державною мовою. Щоб це зрозуміти досить поглянути на дві категорії країн, схожих на нас. Першою категорією є наші сусіди, близькі нам економічно – Польща і Румунія. Друга – країни, які почали видавати цей журнал майже одночасно з нами – Латвія та Грузія. 
Український журнал виходив щомісяця накладом в 25 000 екземплярів – по 1 журналу на 1800 чоловік населення. Румунське регіональне видання має рівний українському об’єм накладу при кількості населення удвічі меншій за Україну. Польський НатГео виходить накладом у 85 000 примірників – тобто один журнал на 500 чоловік. Маленька Грузія має населення в десять разів менше за наше, але купує 5000 примірників щомісяця, а в крихітній Латвії, де живе в 23 рази менше люду ніж українців в Україні, видавництво може собі дозволити неймовірний наклад в 12000 примірників – свого роду рекорд в країнах Східної Європи, а може і світу, оскільки там журнал купує кожен 150-тий громадянин країни – це в 12 разів більше за Україну. До цього промовистого факту можна додати лише один – середня зарплатня в Латвії лише в чотири рази вища за українську. Не в останню чергу завдяки такому “мовному патріотизму” і “голосуванню гаманцем” в маленькій Латвії видаються місцевою державною мовою, і при цьому досить непогано себе почувають, такі світові видання, як Forbes, Top Gear, Playboy та L’Officiel. 
Українці ж, які не стомлюються нарікати на утиски своєї мови в рідній країні та нестачу україномовної преси не спромоглися “потягнути” навіть одне україномовне видання. Досить сказати, що перед остаточним закриттям пакету своїх журналів компанія-видавець Sanoma, котра півроку шукала покупців на свої ліцензії, спромоглася знайти покупця лише на одне видання: російськомовний жіночий “глянець” Cosmopolitan, що досить однозначно характеризує “якість” читацької аудиторії України. Звісно, зараз офіційна сторінка видання в Facebook наповнилася розпачливими зойками, клятвами розповісти про журнал всім своїм знайомим, проагітувати його виписувати та, нарешті, самим підписатися – але вже пізно, потяг пішов, навіть не запитавши наостанок “а де ж ви були раніше, любі українці”. 
Мабуть тепер вже зайве згадувати старе, але було ще одне якісне видання, котре теж постраждало від нестачі уваги потенційної аудиторії – аналітичний журнал “Новинар”, який закрили в 2008 році і редактором розділу в якому був нинішній поки що заступник головного редактора “National Geographic Україна” Дмитро Губенко. Невесело і єдиному україномовному аналітичному виданню, що ще залишилось – “Українському тижню”. Редакції вже довелося зменшити кількість сторінок на чверть і підняти ціну номера до еквіваленту одного долара, проте невідомо, скільки ще німецький грантодавець зможе тягнути на собі збитки українського журналу, який, схоже, не потрібен самим українцям. 
Невідомо, чи повернеться ще колись на ринок України “National Geographic”, проте зрозуміло одне – наступного разу, коли до нас прийде якесь велике видання світового рівня буде неймовірно важко переконати його виходити українською мовою – історія іноземної україномовної преси на ринку України доводить, що це надзвичайно ризиковане капіталовкладення, яке навряд чи зможе не лише принести прибуток, а хоча б якийсь час проіснувати на ринку без серйозних безповоротних витрат видавця. Залишається тільки сподіватися, що колись, може років через двадцять чи сорок, хоча б нашим дітям чи онукам, які на той момент вже стануть дорослими, буде потрібна преса українською мовою і цей ринок зможе отримати другий шанс…

Джерело: Гуртом

Немає коментарів:

Дописати коментар