субота, 7 листопада 2015 р.

Не в "справі" Корбана справа

Оцінки сірості схожі одна на одну, а особистість усі оцінюють по-своєму.  

Ті, хто впевнений, що українська політика почалася рівно з того моменту як вони нею зацікавилися, а саме — з Майдану, вважають Геннадія Корбана лицарем у білому плащі. Ті, хто цікавився нею раніше, бачать у ньому мандрівного рейдера, котрий часто виконував досить складні й досить однозначні завдання для ключових гравців українського бізнесу, а отже й політики. Але переважну більшість обурила вибірковість дій президентської команди силовиків, що осліпла на януковицьке око.  

Геннадій Корбан — точно не білий і пухнастий; безпросвітно-чорним його вважати теж неправильно; публічне штурхання ним закону на посаді віце-губернатора — не справжня причина метання в нього блискавок президентом.  

За великим рахунком, причин, які породили рішення Порошенка затримати Корбана, — дві. Перша озвучена хором ув'язнених із мюзиклу "Чикаго": "Ти сам нарвався!" Друга — глава держави бачив в арешті Корбана каталізатор, здатний примусити Ігоря Коломойського результативніше реагувати на вимоги влади. 

Про затримання Геннадія Корбана в Дніпропетровську широка громадськість, включно з прем'єр-міністром, спікером парламенту, очільником АП і послами донорських держав, дізналися зі стрічки новин. Народ пішов випускати пару в соцмережах; політики напружилися й прислухалися, чи не лунають кроки на східцях; посли великих країн мовчать, а запитань маленьких про вибірковість застосування закону — ніхто не чує. 

Людинозатратну операцію — хіба жарт: 500 багнетів! — провели швидко й злагоджено. Втім, на цьому професіоналізм влади караючої себе вичерпав. Але про це трохи згодом. А зараз — про причини. 

Корбан і його батальйони дратували президента давно. Мабуть, навіть лякали. Напевно, саме тому верховний головнокомандувач зробив усе, щоб не обняти їх, а розкласти. Але ж ми зараз не про це. Ми про те, що поруч із президентом перебували й перебувають люди, які вміють не так пропонувати рішення у сфері безпеки чи оборони, як паразитувати на президентських фобіях. Такі погононосні люди завжди є поруч із президентами. Це — їхня робота, їхній бізнес: не просто попереджати, а кошмарити. Адже якщо не страшно, то навіщо вони потрібні? А якщо не потрібні, то який же ж бізнес?  

Із політичного оточення президента, за інформацією DT.UA, про намір затримати Корбана було відомо лише правій руці Порошенка — Ігорю Кононенку. І, певна річ, голові СБУ й генеральному прокуророві. Важко сказати, що стало останньою іскрою. Можливо, спроба самого Корбана закошмарити Дніпропетровську виборчу комісію, яка не хотіла повірити у проходження партією "Відродження" виборчого бар'єру. Але іскра ця потрапила на цілу кладку добротно укладених тез про розвиток приватної армії; підготовку перевороту; про розробку широкомасштабної кампанії з дискредитації влади; про намір "Укропу" після місцевих виборів активувати тезу "Геть порошизм!"; про підготовку матеріалів, що викривають використання сумнівних технологій на виробництві продукції нескажуякоїфабрики...  

Не знаю, чи були в повідомленнях спецслужб слова: "Так! Так! І земляним черв'яком!", але емоційному Петру Олексійовичу вистачило. Кажуть, розумний блискуче вийде з ситуації, в яку мудрий ніколи не потрапить. Але ситуація є, а про блиск і помину немає.  

На "побиття" адвокатами Корбана "немовлят" від ГПУ та судової системи дивитися спочатку було смішно, потім — ніяково і, нарешті, страшно. Демонстрація професійної деградації у справі, що перебуває під патронатом президента, — вирок системі. Змонтований за ніч фільм про дніпропетровську мафію та демонстрація його на прес-конференції очільників СБУ і ГПУ — поразка глави держави, який вважає себе королем піару. Добре хоч "5-й канал" на плашку "Плюсів" "Свободу Корбану!" не відповів своєю — "Беньдитам — тюрми!"...  

У проміжному результаті — Корбан не в клітці, а під домашнім арештом; дехто вже поспішив назвати його новим Ходорковським, очевидно забувши анекдот про країну і теракт; МВС під виглядом політичної компенсації смішить народ повістками депутатам "Опоблоку"; генпрокурор вирушив у відпустку святкувати день народження; і тільки один снайпер професійно виконав своє завдання, не влучивши в Шокіна.  

Петро Олексійович хотів налякати справою Корбана чи насмішити? Професійно безпорадна агресія не додає владі сили, довіри й авторитету. Стає очевидно — проблема силовиків не тільки в небажанні полювати на велику рибу, а й (що гірше) у неспроможності. А Геннадій же Олегович — усього лише щученя... 

Як уже сказано, Корбан дратував президента давно. Глава держави не бажав просто чекати моменту, коли агресивне хамство Корбана переросте в хамську агресію.  

Усвідомлення цього стало досить важливою причиною, яка підштовхнула Корбана до боротьби за депутатський мандат на 205-му окрузі. Адже ще навесні загроза його арешту прозвучала на перших понятійних зборах акціонерів країни, які домовлялися про правила співіснування після відставки Коломойського з посади губернатора. Зараз багато хто докоряє Коломойському, що він здав Корбана. Це не зовсім так. Безпеку та свободу своїх людей екс-губернатор справді застерігав як одне з правил співжиття між собою та владою, яку, нагадаю, на зустрічах представляли президент, прем'єр, глава АП, секретар РНБОУ і міністр МВС. Але своїми називалися такі люди, як Палиця і Лазорко. А Корбан — "чудить сам по собі". 

Президент Коломойського не почув. Або не повірив. Тому продовжував вважати Геннадія Корбана кнопкою, натиснувши на яку, можна примусити співвласника групи "Приват" робити потрібні рухи. Потрібні і Порошенкові-політику — лояльна інформполітика "приватівського" медіа-холдингу, і Порошенкові-президенту — виконання Коломойським та Боголюбовим узятих зобов'язань із цілої низки платежів, критично важливих для держбюджету та фінансово-банківського сектору країни.  

Ошелешені подіями минулої суботи важковаговики українського політикуму ворожили: затримання Корбана — це останнє попередження Коломойському чи вже війна? Відповіді на це запитання немає досі. Річ у тому, що в день затримання Корбана Порошенко готовий був іти до кінця, розуміючи під цим і назрілу зміну статусу "Приватбанку", і арешт заставного майна, і витискання законного фінансового потоку, а не сліз із "Укрнафти". Але вже того ж дня увечері між приватівцями і президентом зачовникували посередники, а Геннадій Боголюбов, прилетівши до Києва, зустрівся з президентом. Остаточне рішення про купірування чи розгортання протистояння з групою, як стверджують джерела, в Порошенка викристалізується впродовж одного-двох тижнів. А над різними опціями реалізації цього рішення трудяться команди як у прокуратурі та СБУ, так і в Нацбанку.  

Насправді основне рішення для себе має прийняти не Порошенко, а сам Коломойський: він намагається зберегтися як бізнес- і політична одиниця в Україні — чи йде з неї, поповнюючи запасники картин та закордонних активів? За те, щоб залишитися, треба дорого заплатити. Подорож по супермаркету привела до каси. По-перше, стрес-тест НБУ ще офіційно не закінчений, але необхідна докапіталізація "Привату" обчислюється десятками мільярдів гривень. По-друге, 9,6 млрд гривень — податкові борги "Укрнафти". По-третє, не забуваємо, що досить значну суму Коломойський і Боголюбов мають віддати Пінчукові після першого суду щодо феросплавних дивідендів. А 25 січня — це по-четверте — у Лондоні почнеться другий суд — ціною в 1,5 млрд дол., а точніше — ціною в життя однієї чи другої фінансово-промислових груп. А тим часом пилосос "Привату" не може працювати за старою схемою: економіка не дозволяє, та й МВФ забороняє, вимагаючи знижувати рівень кептивності. А доларопереробка в нафтовому секторі вже не обіцяє таких потоків, як колись, — донори країни хочуть бачити реальні результати зусиль уряду з наповнення бюджету. 

Врятувати Коломойського від необхідності самому робити складний вибір, а головне — відповідати за нього можуть лише ... дурні й необдумані кроки влади. Дайте йому тільки привід, прийнятний для чергового Лондонського суду, і він "вимушено" розвалить рештки економіки, а потім ще й утрамбує руїни котком компенсацій та відшкодувань. Карта Коломойського — одна з тих, що в основі карткового будиночка української економіки, — ненадійна, хистка, слизька. Залишити її на місці без змін — змиритися із загрозою спонтанного обвалу. Висмикнути карту бездумно, емоційно, не підперши з усіх боків вітчизняними та закордонними обмежувачами, — злочин.  

Якщо стільки політичних, юридичних і процесуальних помилок робиться в не такій уже й складній справі Корбана, то чи можна сподіватися на професійно-ювелірну зміну конструкції карткового будиночка? 

Єдиний позитивний момент, на думку мешканців юридичного світу, які перешіптуються між собою, полягає в тому, що країна стала свідком, по суті, першого публічного процесу на основі нового Процесуального кримінального кодексу, в якому реально змагалися сторони — професійні адвокати, непідготовлені прокурори, перелякані судді... Без хамства адвокатів, без запалених під судом шин і "конвертованих" інтересів учасників процесу. Усе по-чесному. Цей досвід ще треба буде перетравити й оцінити з погляду його наслідків.  

Поки що ж відворотність покарання за злочини попередньої влади обурює людей. Вибіркове застосування закону — дратує. Відсутність політичної волі до боротьби з нинішніми стовпами корупції — злить. Заміна процесуального свавілля одних на свавілля інших обурює тих, хто ще пам'ятає, що таке демократія. А свавілля безпорадне викликає огиду. Всі ці почуття не сприяють стабілізації і так дуже крихкої ситуації. Тим більше що завжди знайдуться сили, готові перекувати неспроможність влади якщо не у свої статки, то в розширення інструментарію для їх збереження і примноження. 

Ідея дострокових виборів живе у вітчизняному політичному організмі, як будь-який вірус, готовий захопити місце при ослабленні імунітету. "Тимошенко і Тягнибок готові приєднатися до тарифного майдану ближче до річниці Майдану", "Свободівська "Січ" сконцентрувалася в Києві", "Демобілізовані учасники АТО підтягуються групами й осідають навколо столиці"... На президентському столі росте стос таких повідомлень. Але є час "кошмарити", і є час прокидатися. 

Логічно припустити, що в дострокових виборах зацікавлена Юлія Тимошенко, чий персональний рейтинг на парламентських виборах може допомогти партії більше, ніж на місцевих. Окрилилася успіхом на місцевих виборах і "Свобода". Увійшовши повноправним членом в "Опоблок", Віктор Медведчук підтримав крило Фірташа, налаштоване на дострокові вибори. Рінат Ахметов, у разі відставки дуже лояльного Яценюка, теж не заперечуватиме проти весняних парламентських перевиборів. Хомутиннік зі своїм "Відродженням", як завжди, рахує дебет і кредит, але наважитися йому може допомогти Коломойський, який розуміє, що перевибори — це дестабілізація, а дестабілізація — ослаблення пресу влади.  

І чим на це все відповість президент? Черговими арештами, що підвищують, з огляду на недовіру до влади, рейтинги заарештованих? Панацейним Міхеілом Саакашвілі на чолі списку БПП? Але хіба це допоможе країні блискуче вийти із ситуації, в яку заводити її не варто було?


Немає коментарів:

Дописати коментар