Павло Білецький-Носенко (1774—1856) у першій половині XIX ст. підготував українсько- російський словник (близько 20 000 статей) і граматику української мови, сподіваючись, що праці знайдуть підтримку в Російській Академії наук і будуть опубліковані. У 1843 р. Академія наук отримала і словник, і граматику, а згодом переслала їх до Києва, щоб у тамошньому університеті визначили їх наукову вартість. Лише в квітні 1845 р. було написано рецензію на обидві праці. Автор рецензії М.Максимович, ректор університету, з самого початку однозначно заявив, що і словник, і граматика «мають безсумнівні достоїнства і заслуговують бути виданими в світ, особливо Словник, — як з огляду на багатство матеріалів і спостережень, спрямованих на пізнання південноруської мови, так і з огляду на ту користь, яку пізнання цієї мови може дати остаточному опрацюванню російського словника і російської граматики». Але, поряд із цим, у М.Максимовича були й свої зауваження, рекомендації, на які в травні 1845 р. відреагував П.Білецький-Носенко не погодившись із більшістю з них. В останньому реченні своєї відповіді рецензентові П.Білецький-Носенко писав: «Я вважав би себе щасливим, якби мої праці були видані такими якими вони є, — нехай щасливці, більш обдаровані за мене, опрацюють їх із більшим ycпіхом по готовому шляху, який прокладено мною для користі спільноруської мови, коріння якої знаходиться в південноруській мові».
Оскільки П.Білецький-Носенко не приставав на те, щоб переробляти словник відповідно до рекомендацій М.Максимовича, йому було повернуто обидва рукописи (граматику і словник). Словник продовжував кількісно зростати за рахунок нових авторських доповнень (В.Німчук указує посилання на журнал «Современник», № 2 за 1846 р.). У 1848 р. справу видання словника П.Білецького-Hoceнка взяв на себе його учень, історик і фольклорист Микола Маркевич (1804—1860). Бажаючи якось домогтися надрукування словника, не ризикуючи втратити рукопис (перший, менший, словник П.Білецького-Носенка було загублено в Академії наук), М.Маркевич обіцяв авторові зробити кілька копій. Нині відомі два списки словника: один — в Інституті рукопису ЦНБ ім.В.Вернадського НАН України (шифр: І, 6693) (на думку В.Німчука, це оригінал, перший примірник); другий – у Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (ф. 99, спр. 221/420). Хоч словником П.Білецького-Носенка користувалися і П.Житецький, і Б.Грінченко, й інші лексикографи для широкої наукової громадськості ця важлива праця стала доступною лише 1966 року.
У передмові до словника П. Білецький-Носенко так схарактеризував свій словник і його мету:
«Я не вносив в мій словник тих слів, які належать без будь-якої різниці мові великоросійській і малоросійській, а тільки ті, які або зовсім відмінні, або різняться вимовою мешканців полтавської губернії і дотичних до неї київської, волинської, подільської, південної частини чернігівської, катеринославської, харківської та інш., як нащадків древніх Полян і Уличів. Ось причина, чому словник мій містить у собі лише кілька десятків тисяч слів»
Немає коментарів:
Дописати коментар