пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

Напередодні Армагеддону

Нас чекають там, де ми уже були. І не чекають там, куди ми рухаємося. Точніше – вдаємо, що рухаємося, а насправді тупцяємо на місці, і, якщо хтось і рухається у Європу, то хіба Грищенко.


Юрій Винничук
Влада в європейських країнах під час кризи демонструє повагу до своїх громадян тим, що намагається на всьому економити, не розкидати гроші на вітер.


Там міністри й депутати можуть дозволити собі їздити у трамваях, не будують палаців, не купують нерухомість за кордоном. І ходять без охорони та їздять без мигалок і крутих автомобільних номерів.

Наша влада навпаки – жирує і біситься з жиру.

Люди, які дорвалися до влади, заражені тотальним хапальним рефлексом. Вони квапляться прибрати до рук якнайбільше зараз, вже, бо завтра хтозна, чи вдасться. Можливо, вони вірять у кінець світу? Для них немає нічого святого.

В старовинних будинках вони зносять стіни, в пам'ятках архітектури міняють вікна і брами. Зруйнувати саму пам'ятку архітектури для них завиграшки. Особливу ненависть у них викликають ліси. Вони їх вирубують з подиву гідним завзяттям.

Ми якось більше уваги звертаємо на Межигір'я, а тим часом грандіозні будівництва, які за своєю розкішшю можуть змагатися із шикарними палацами Давнього Риму, зводяться по всій Україні.

Заки гривня неухильно повзе додолу, Національний банк ґав не ловить, а будує оздоровчий комплекс "Прикарпаття" у Яремчому (Івано-Франківщина).

Вартість будівництва – понад 60 мільйонів грн. Здавалося б, якщо наші банки ледве животіють, демонструючи збитковість і волаючи про непогашені кредити, то чому державний бюджет мусить робити їм такий подарунок?

А поводять себе керівники Нацбанку, як варвари ХХІ сторіччя. Вони одним помахом руки знищили річку, змінивши їй русло. В річці раніше водилася форель, уже її там нема. І не буде, бо каналізацію з бази вирішили пустити саме у цю гірську річку.

Очевидно, в Нацбанку вважають, що їхнє лайно екологічно чисте. А ще вони вирубали сотні смерек, але цього виявилося замало, то ще чимало дерев засохло через будову. Під загрозою опинилося джерело мінеральної води.

Таке враження, що зводять там об'єкт державного значення, бо будівельники працюють у три зміни. При чому не місцеві, а чомусь аж із Сумщини.

А оскільки наші арбузови не якісь там вуйки з полонини, то й меблі закупили не прості, а італійські на цілий мільйон. Крісла одні по 30 тисяч гривень! Знай наших! Ну, не сидіти ж пещеним банкірським дупам на плетених. А якщо крісла такі, то вже канапі за 84 тисячі й дивуватися нема чого.

Смерек банкіри не люблять. Проте дуже шанують квіти. Кожна підставка на квіти вартує 3 тисячі грн. Пика банкірська теж у повазі, тому дзеркало не може коштувати дешевше, ніж 9 тисяч. Щоб уся пика вмістилася, а не по частинах.

А ще там шикарні унітази, на яких наші банкіри будуть планувати коливання гривні. Дані "Вісника держзакупівель" свідчать про неабияку любов банкірів і до власних пухких тілес.

Комплект постільної білизни становить 54 тисячі! Хоча нема жодної гарантії, що після чергового бенкету наші банкіри не будуть у ці простирадла шмаркати. Бо воно ніби й запаніло, а як рота розкриє, то видно, що чмо.

А чи могли ці новітні псевдопатриції відмовити собі у закупівлі цілої армії телевізорів та холодильників із льодогенератором включно? Звичайно, ні. Отак легенько аж на 1,3 млн. грн. закупили різного причандалля.

Але що таке одна ця база за 60 мільйонів, якщо у 2012 році рада Нацбанку затвердила витрати на майже 10 мільярдів гривень!!!

Проте куди ще будуть витрачені гроші, ми не довідаємося, бо щойно Верховна Рада України ухвалила закон про внесення змін до Закону України "Про здійснення державних закупівель" (щодо закупівель робіт, пов'язаних із діяльністю Національного банку України). Тепер ми уже будемо позбавлені будь-якої інформації про закупівлі Нацбанку.

Ця дивовижна безгосподарність, яка панує в загалом убогій країні не може не дивувати. Окрім Нацбанку непомірні витрати на свої бази, офіси, квартири, гаражі і т. д. демонструють міністерства, правоохоронні органи, обласні й міські ради...

Усі, мов з ланцюга зірвалися, і гребуть, гребуть. Нікому й на гадку не спаде, що на ці кошти можна було б побудувати чимало фабрик і заводів для виробництва легкої промисловості, підтримати сільське господарство, культуру.

Але що тут дивуватися. Владу обійняли заробітчани, іммігранти, для яких Україна і поле для гольфу мають одну ціну. Вони приїхали заробити і в будь-який момент чкурнуть звідси, як уже не один чкуряв. Палаців, звісно ж, не заберуть. Палаци залишаться нам.

Правда, постіль за 54 тисячі уже не викликатиме таких емоцій, після того, як її добряче обшмульгають. На золотий унітаз можна буде водити туристів і продавати квиток на право скористатися цим дивом ХХІ сторіччя.

Але не повернути уже тих річок і джерел, тих лісів і лугів, які були знищені, забудовані, сплюндровані. І нам з цим жити.

Юрій Винничук

Джерело: http://tsn.ua/analitika/naperedodni-armageddonu.html

Немає коментарів:

Дописати коментар