вівторок, 10 лютого 2015 р.

Євгеній Якунов: Доведеться стояти до кінця

Боюся, доведеться стояти до кінця ...

Чому боюся?

Років десять тому в Празі один місцевий історик сказав: Чехія за всю історію не виграла жодної війни. І, тим не менш, зберегла свою самобутність, свою державу, свою культуру ...

Може бути, це особливість Чехії. А може бути, така специфіка всіх європейських воєн. У другу світову чимало країн, щоб зберегти людей та інфраструктуру, капітулювали перед Гітлером. У тому числі і Франція.

Її нинішній президент і земляк маршала Петена Франсуа Олланд, напевно, теж вважає, що нічого поганого не буде, якщо Україна піде на вельми невигідний мир з Путіним, але такий, що зберігає життя людей. Адже кремлівський карлик поки ще не пустив на нас всю міць своєї армії, а так, лише чобітьми в сінях топчеться.

Але ми-то знаємо: пусти російські чоботи на поріг, і далі буде - випалене Подніпров'я, як помста за бунт Мазепи, полчища Муравйова під Києвом, 1933 ... І не тільки ми це знаємо, але й усі, хто мав щастя задихатися в обіймах імперських тиранів. Країна найбільших у світі пофігістів Фінляндія в 1940 році поклала майже 2% населення, відчайдушно відбиваючи радянські атаки.

Чому? А тому, що одна справа - європейські війни, а інше - сарана ...


Ми самі розуміємо, що нескінченна війна з Росією неможлива. Теорія невблаганна: в лобовому «обміні» людськими і технічними ресурсами у країни, де запас цих ресурсів менше - немає жодних шансів. Тому питання - де зупинитися, це наше питання.



І він не простий. Так, нам всім страшенно хочеться миру. Це правда. І кремлівський клоп, який напився нашої крові, це розуміє і вибирає момент. Під акомпанемент російських «градів» і за посередництва європотуг пропонує нам цей мир. За невеликі поступки. Які? Ну, наприклад, референдум про федералізацію ...

Здавалося б, тут Путін прорахувався. Після всього того, що він наробив, переважна більшість українців проголосує за унітарність країни, за євроінтеграцію і єдину державну мову. Порошенко озвучив свою впевненість у цьому. Скажу більше, якщо зараз поставити на референдум питання про входження в НАТО, то і воно набере більшість голосів українців.

Але тут-то і криється підступ. Путіну не важливо, що скаже Україна. Йому необхідно продавити потрібний Росії результат лише в двох містах - Одесі та Харкові. Ви думаєте, при Кернесі та Трухановому, які зачаїлися п'ятою колоною і підтримці російських ЗМІ це неможливо? І якщо і там і там, не дай Боже, більшість, нехай навіть в один голос, висловиться не так, як вся країна - це стане приводом для Москви говорити про «дві України», два етноси, два цивілізаційних вибори. Референдум-то наш буде - легітимний далі нікуди.

Зрозуміло, що за цим піде - пожвавлення мумій ХНР і ОНР ...

Наступне. Негайні місцеві вибори за українським законодавством, ідея яких так сподобалася Меркель, Путін схвалив. Чому схвалив? А тому, що проведуть їх не на окупованій території, а по областях в цілому. Навіть неабияк знелюднені Донецьк і Луганськ мають достатньо проросійського електорату, щоб під контролем сепаратистів легко домогтися більшості в облрадах, а значить, взяти під контроль і неокуповану територію. Тобто, пропонується мирним шляхом віддати Путіну те, чого він добивається війною.

Про наслідки утриманського фінансування окупованих територій говорилося вже багато. Піти на це - значить отримати паразита, яку-небудь омелу або заразу, зеленіючу за чужий рахунок.

І як ціну за «мир» нам доведеться проковтнути слова Олланда про те, що він не бачить Україну в НАТО і заховати подалі наші зоряно-сині прапори, з якими виходили на Майдан.

Але ж це ще не все. Бо «мир» по-путінськи - це означає, відмовитися від Євросоюзу і шукати дах в Москві. Це означає, повернути на постаменти пам'ятники Леніну, дозволити в Києві Пореченкова і Охлобистіна. Це означає, відмовитися від української мови в східних областях. Це означає, повернути Азарова і Януковича, якщо не в якості «технічного» уряду, то як персональних пенсіонерів, які доживають свій вік у Межигір'ї та Конча-Заспі.

І найголовніше, що все це може не принести нам миру. Оскільки головна мета Путіна залишається колишньою. І її він озвучив, виступаючи в Туреччині: «НАТО обіцяло припинити розширення на схід, але не стримало свого слова ... Західні країни намагалися порушити культурні, економічні та політичні зв'язки Росії і низки країн колишнього СРСР, також без урахування інтересу інших сторін».

Іншими словами, поки західні країни не будуть «враховувати інтереси» Росії у відновленні «її культурних і політичних зв'язків з країнами колишнього СРСР» (тобто реставрації неоколоніалізму), Путін буде воювати.

Чи підуть Обама, Меркель, Олланд на ці умови? І якщо підуть в ім'я миру, то чи прийме їх народ України?

Можливо, частина української еліти - так. Згадавши слова Остапа Бендера про те, що «треба віддати частину, щоб зберегти ціле». Як це зробив Маннергейм в 1940 році, віддавши Сталіну Карелію, щоб зберегти Фінляндію. Або, може бути, як Лукашенко і Назарбаєв, поступилась суверенітетом, щоб зберегти зовнішню цілісність держав.

Але Маннергейм був великим полководцем, і знекровлена Фінляндія цілком довірилася йому. Олександр же Григорович і Нурсултан самі краще свого народу знають, що йому потрібно. Нашим же вождям доведеться питати дозволу у людей, у нації.

І може статися, що те, про що домовляться Меркель, Олланд, Путін і Порошенко, для великої частини нашого народу виявиться неприйнятним. Як зрада Майдану, як спроба довести, що Небесна сотня пішла в небо марно. І після підписання на всіх рівнях безлічі протоколів вийде на люди такий собі Володимир Парасюк і скаже, як рік тому: «Ніякої мирової з диктатором не буде».

І що тоді робити?

Єдність країни може проявитися у війні двояко. Або вся нація погоджується на світ, яким би важким і ганебним він не був. Або за замовчуванням готується померти, але не здатися. Найгірший варіант, це якщо півкраїни викине білий прапор, а половина продовжить воювати.

Навряд чи ми в Україні, де людська гідність за останній рік стало головною цінністю, навряд чи ми зможемо зупинити героїв. А тому боюся, незважаючи на всі і всякі угоди, і можливо кинуті за незговірливість європейськими союзниками, ми всім народом змушені будемо стояти до кінця. І ті, хто за честь, і ті, хто за мир.

І коса-таки знайде на камінь. Тому що на кону стоятиме багато чого. Для Росії - право називатися наддержавою. Для України - право залишатися державою. Ось тільки Росія, програвши, залишиться просто державою, звичайною, як усі. А ми як держава зникнемо. І тому у нас немає іншого виходу окрім перемоги.

Немає коментарів:

Дописати коментар