пʼятницю, 7 листопада 2014 р.

Чи розуміє Європа мету сучасної Росії?

Аналіз подій останніх днів дає мало приводів для оптимізму. На тлі проведення «псевдовиборів» 02.11.2014 року на окупованих територіях і заяви Лаврова про те, що Росія їх визнає, складається ситуація, коли Росія грубо виходить з проекту Мінських домовленостей в односторонньому порядку. На жарти з боку Путіна це схоже мало. То чого він хоче досягнути цим демаршем?
По-перше, схоже, мінські домовленості влаштовують Путіна і цим демаршем він хоче нових поступок від Заходу і перегляду мінських угод на свою користь.
По-друге, результати виборів, що пройшли в Україні 26 жовтня, не залишають шансів Путіну втримати Україну в фарватері свої інтересів в найближчому історичному майбутньому.
Третя причина і банальніша і радикальніша. Згадаймо той час, коли Путін щойно анексував Крим і перетворив його в суб’єкт федерації. Тоді більшість експертів скептично висловились з приводу раціональності і життєвості даного новоутворення. До цього часу існує повна залежність Криму від України через транспортні потоки, забезпечення Криму електроенергією, газом, водою, продуктами харчування.
Більшість експертів дійшли думки, що без транспортного сполучення суходолом, тобто шосейних і залізничних доріг, без Енергодару, без Новокаховського розподільчого гідровузла і газопроводу, котрі б з'єднували материкову Росію з півостровом – повноцінного забезпечення півострова не буде.
Ми, звісно, сподівалися на дієвість санкцій Заходу, котрі мали б остудити запал агресора, але:
по-перше, більшість санкцій, запроваджених Заходом, мають подвійний напрямок, як в сторону Росії, та і в сторону тих, що їх вжив;
по-друге, Росія, почне суттєво відчувати їхній вплив десь у середині наступного року. Прогнозувалось, що послаблення економіки в Росії має викликати хвилю незадоволення, знищенню іміджу Путіна в суспільстві і приведе, ймовірно, до падіння режиму диктатора.
Тобто час грає начебто проти режиму Путіна.
Проте є фактори, котрі загрожують падінню авторитету Путіна у суспільстві значно сильніше і можуть призвести до падіння режиму значно раніше. Достатньо згадати літні місяці, коли в Криму під впливом пропаганди путінського режиму і бажанням підтримати економіку Криму, було заохочено масу громадян Росії до відпочинку на курортах Криму. Це призвело до першого колапсу з поромною переправою між Новоросійськом і Керчю.
Але це був тільки перший дзвіночок. Розуміючи, що мінські домовленості фактично нівелюють всі плани диктатора по втіленню його задумів в життя, він відмовляється від цих домовленостей проведенням «виборів» 2 листопада.
На мою думку, на цей крок його наштовхнула інша подія, а саме події на протязі останньої неділі в Керченській протоці. Шторм у Чорному і Азовському морях, що призвів до неможливості здійснення в Керченській протоці нормальної транспортної навігації на невизначений період.
Це, погодьтесь, крах путінських прожектів щодо Криму, ще більша його залежність від України, ріст незадоволення політикою Кремля в Росії і, як наслідок, падіння авторитету Путіна в суспільстві ще в середині цієї зими. Ейфорія закінчилась, мости – у далеких планах, отож зима матиме для Криму і Росії такі ж наслідки, як для німців зима 1941 року під Москвою.
Таким чином, розвиток ситуації в анексованому Криму штовхає Путіна до ескалації подій. Ось лише деякі її ознаки:
- активізація польотів розвідувальної авіації в Європі;
- маневри флоту в Балтійському морі;
- стягування нових військ до кордонів з Україною та інші.
Чому це треба сприймати всерйоз?
Ці дії не тільки допомагають підтримувати роками створюваний імідж Путіна. Подумайте:
1. Багаторічне нарощування військового потенціалу.
2. Масштабне переоснащення збройних сил новітнім озброєнням.
3. Колосальні затрати на проведення багаторівневих навчань.
4. Великі розтрати на передислокацію військ до кордонів з Україною і Прибалтикою.
5. Утримання армії в польових таборах впродовж значного часу.
Це, між іншим, значні витрати матеріального ресурсу.
Дати зараз «задній хід» - означає деморалізувати армію, втратити авторитет Путіна в очах військових, а потім - бумерангом - і в суспільстві.
Чи може, одіозний політик таке допустити?
До того ж серед його козирів є ще і Джокер - ядерна булава, якою він вже починає погрожувати світові.
Часу у Путіна справді небагато. Десь до 15 січня йому конче потрібен сухопутний коридор до Криму. А виведена з теплих приміщень місць постійної дислокації переозброєна, навчена армія у голому полі довго не може зберегти боєздатність.
Напрошується кілька невтішних висновків.
Перший: Путін, загнаний в такі «лещата» ситуації, котру він сам створив, вимушений буде піти на ескалацію подій мінімум аж до сполучення Донбасу з Кримом, ще до настання зимових холодів.
Другий: Як засіб шокової терапії, для нівелювання спротиву НАТО і західних держав, він на нетривалий час, можливо 7-14 днів, відключить поставку газу в Європу повністю.
Третій: Якщо йому цей «маневр» до Криму вдасться, то навесні, після перегрупування і відпочинку військ, він приступить до виконання раніше заявленої програми максимум - захоплення більшої частини України.
Що буде потім, нас це вже менше буде стосуватись, і в даний час менше має цікавити.
Але очевидно, що такі дії мають на меті не лише захоплення України як основну мету, але й руйнування НАТО як колективної системи безпеки, а також глобальний перерозподіл впливів на геополітичній шахівниці.
Або ж крах Росії, як держави.
Погодьтеся, що Росія в історичному майбутньому все одно йде до краху,через падіння економіки та інші глобальні виклики і проблеми. Як для «дядька», котрий вип'є декілька гранчаків горілки, спробувати вирішити геополітичні питання іншим шляхом, або ж «померти з музикою».
Тим паче, практичного досвіду вирішення проблем у такий для інших неприродній та неприйнятний спосіб, у нього в історичному плані достатньо.
Очевидно, ми знову будемо захищати Європу ціною своєї свободи і стражданнями народу, як раніше прикривали їх від монголо-татарських орд.
Чи вистоїмо ?
Це буде залежати не тільки від героїзму наших солдатів і допомоги народу армії, а в основному, від розуміння Європою мети сучасної Росії та європейської участі в майже неминучому протистоянні.
Вочевидь, у російському генштабі після вдало організованої оборони Донецького аеропорту вже розроблені плани не проводити удар в напрямку укріпленого Маріуполя, а обійти великі міста, аби зменшити втрати наступаючої російської армії та зберегти інфраструктуру портів, заводів, залізничних вузлів і т.д.
То невже Америка і Європа допустять такий розвиток подій?

Немає коментарів:

Дописати коментар